Парадокс у творчості Оскара Уайльда та Бернарда Шоу




Дата08.06.2019
Размер61.1 Kb.
Типкурсовая работа


Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Дніпропетровської облдержадміністрації

Дніпропетровське територіальне відділення МАН України

Відділення: літературознавство,фольклористика та мистецтвознавство

Секція: Світова література

Парадокс у творчості Оскара Уайльда та Бернарда Шоу

Роботу виконала

Колєснікова Яна Федорівна,

учениця 11 класу

КЗО «Криворізький обласний ліцей-інтернат для сільської молоді»

Науковий керівник

Сінєгіна Світлана Максимівна, вчитель світової літератури КЗО «Криворізький обласний ліцей-інтернат для сільської молоді», вчитель вищої категорії, вчитель-методист

Дніпропетровськ - 2015

ВСТУП

Основою даного дослідження є аналіз та порівняння парадоксів визнаних майстрів слова Оскара Уайльда та Бернарда Шоу. Особливості авторських парадоксів визначаються специфікою мислення письменників, критичним сприйняттям дійсності та філософсько-естетичними поглядами на життя.

Об'єкт дослідження - обрані художні тексти Бернарда Шоу («Пігмаліон», «Дім, де розбиваються серця», «Професія місіс Уоррен») та Оскара Уайльда («Портрет ДоріанаГрея», «Щасливий Принц та інші казки», «Гранатовий будиночок»).

Предмет дослідження -- парадокси в художніх текстах О.Уайльда та Б.Шоу. уайльд шоу парадокс авторський

Метою науково-дослідницької роботи є компаративний аналіз паралелей парадоксів Б. Шоу та О.Уайльда.

Досягнення зазначеної мети зумовлює розв'язання наступних задач:

дати визначення терміну «парадокс»;

виявити типологію парадоксу;

розглянути парадокси О. Уайльда та Б. Шоу;

об'єднати парадокси у тематичні групи;

зробити порівняння парадоксів О. Уайльда та Б. Шоу;

6) розкрити значення парадоксів у створенні точної, яскравої мови художніх творів О.Уайльда та Б.Шоу, виявленні естетико-філософських поглядів письменників на загальноприйняті етичні та естетичні норми суспільства.

Актуальність нашого дослідження визначається, по-перше, зацікавленістю мислячої сучасної молоді мистецтвом ведення бесіди, створенням яскравої, точної образної мови, володінням силою слова, яке розбиває стереотипи. По-друге, актуальність полягає в тому, що в літературі досить таки недостатньо розкритий феномен парадоксу. До того ж парадокси О. Уайльда і Б. Шоу завжди викликали живий інтерес у людей. Очевидно, що суспільство залишилось таким, яким і було в минулих століттях, зі всіма своїми недоліками, які дуже точно та іронічно в свій час підмічали письменники. Завжди існували і будуть існувати ці вічні проблеми між чоловіком та жінкою, між добродіями і шахраями, вічні спори про красу та мистецтво, про мрії та реальність і ще багато іншого. Ось саме тому парадокси О. Уайльда і Б. Шоу лишаються актуальними і в наш час.

Цьому питанню присвячували свою увагу літературознавці П.С. Балашов, З.Т. Громадянська, К.П. Бабенко, А.В. Градовський, М. Соколянський.

Новизна досліджуваної теми полягає, на наш погляд, у спробі порівняти, зіставити парадокси геніальних письменників, які жили та творили в один час.

Дана тема цікава тим, що все наше життя -- це суцільний парадокс, який творити може не кожна людина. Ще Пушкін у своїй поезії написав «Геній -- парадоксів друг», тобто якщо людина геніальна, то в її житті парадокс буде грати одну з головних ролей. Дослідження, порівняння щодо природи парадоксу розширює кругозір, змінює світосприйняття, що і є дуже пізнавальним. Використання парадоксів робить мову багатшою, яскравішою, більш насиченою та вказує на розум розповідача.

Методи дослідження:

Описово-аналітичний метод

Метод порівняння (компаративістики)

Метод аналізу біографії письменників

Критичний аналіз

Узагальнення і систематизація досліджуваної проблеми на основі осмислення першоджерел.

Проблема дослідження полягає в розкритті елементів змісту творів через парадокс.

Структура даної роботи включає в себе зміст, вступ, два розділи, висновок і список використаних джерел.

Матеріали і результати дослідження можуть бути використані на уроках світової літератури, художньої культури, на семінарах, лекціях як в школах, ліцеях, так і в вищих навчальних закладах, також для написання статей в журналах, газетах.

РОЗДІЛ 1.ПРИРОДА ПАРАДОКСУ, ЙОГО МІСЦЕ У ТВОРЧОСТІ Й ЖИТТІ БЕРНАРДА ШОУ, ОСКАРА УАЙЛЬДА

1.1 Теорія парадоксу

Парадомкс- вислів, що різко розходиться із загальноприйнятими уявленнями, зовні здається нелогічним, може бути нелогічним і по суті. [12, с. 105]

парадокс може бути як порізно істинним твердженням, так і групою тверджень, що призводить до суперечності або ігнорує інтуїцію;

формально логічна суперечність, яка полягає в тому, що в процесі доведення створюються умови для одночасного доказу істинності і хибності певного висловлювання, причому доведення істинності цього висловлювання неодмінно веде до визнання його хибності і навпаки;

несподіване явище, яке не відповідає звичайним науковим уявленням;

саме за допомогою парадоксу думка, що разюче розходиться з усталеними поглядами, начебто суперечить здоровому глуздові, насправді може й не бути хибною. [20, с. 591-592]

Часто, особливо у практиці авангардистів, принцип парадоксів гіпертрофується, тому при втраті чуття естетичної міри може перетворитися на фарс. Дуже важливо вміти відчувати і розуміти цю межу.

Віртуозністю парадоксального мислення відзначилися Б.Паскаль, О.Уайльд, Л. Лабрюйєр, Ж.Ж. Руссо, А.Франс, Б.Шоу, Ф. Ларошфуко та інші. [10, с. 488]

Парадокс також використовується як художній прийом. Парадоксальність властива багатьом творам мистецтва різноманітних жанрів і саме через свою незвичайність парадоксальні вислови, назви, зміст творів привертають увагу. Парадокс використовується в розмовному жанрі, в театральному і цирковому мистецтві, особливо ілюзіоністами, в живописові і фольклорі. Хороші оратори використовують цей прийом в своїх виступах для підтримання уваги слухачів.

З енциклопедії Ф.А. Брокгауза і І.А. Ефрона ми дізнаємося, що парадокс - це думка, що розходиться з загальноприйнятим. [13, с. 168]

Парадокс може виражати собою і істинну думку, і помилкову, залежно від того, яким є загальноприйняте. Багато афоризмів відомих мислителів є парадоксальними, що часто характеризує нестійкість переконань і може бути недоліком, хоча і блискучим. Взагалі прагнення до парадоксальних тверджень властиве багатьом авторам. Парадоксальність є ознака швидше дотепного, ніж глибокого розуму, більше піклується про те, щоб вразити слухача, ніж про те, щоб з'ясувати істину. [20, с. 591-592]

Але ж якщо навіть першочерговою метою і було вразити слухача, то «вражена» людина мисляча неодмінно побажає з'ясувати істину. А значить, використання парадоксу досягло мети -- примусити мислити.

Парадокс подеколи формулюється у вигляді афоризму, близького до народного прислів'я («Тихіше їдеш - далі будеш»), каламбуру («Катерина та Дем'ян/посварились за бур'ян,/ Катерина Дем'яну не уступить бур'яну»).

Хороший словесний парадокс короткий, чітко сформульований, логічно завершений, ефектний і афористичний. Часто парадокс свідчить про самобутність, незалежність суджень; він використовується для боротьби із застарілими канонами, з охоронними засадами.

Парадокс використовується не тільки в художній літературі, а й в інших напрямах.

Парадокс в логіці: міркування, яке не належить до ряду істинних чи хибних.

Парадокс в музиці: в класичній музиці парадоксом прийнято називати вишукані, дивні твори чи фрагменти, які відрізняються від традиційного звучання. Також парадоксами в стародавній Греції називали переможців в олімпійських змаганнях співаків і виконавців інструментальної музики.

Парадокси в математиці: поширені лейтмотиви в парадоксах включають прямі і непрямі самопосилання, нескінченність, циклічні визначення, плутанину рівнів судження. Парадокси, які не засновані на прихованій помилці, в основному трапляються на периферіях контексту або мови і вимагають розширення контексту або мови для позбавлення їх від парадоксальних якостей.

Парадокси в законотворчості: в 2013 році Російська федеральна служба по надзору в сфері зв'язку, інформаційних технологій і масових комунікацій видала документ, яким визначила нецензурні «чотири загальновідомих слова», які є неприпустимими для вживання в ЗМІ. При цьому, відповідно до існуючої практики, документ має бути опублікований в ЗМІ і документ мав би містити заборонені слова, але в цьому випадку він суперечив би сам собі.

Отже, парадокси дуже популярні в світі, вони використовуються в різних сферах. Саме парадокси роблять мову розмовника різноманітнішою, «гострою». Виходячи з вище викладеного, можна зробити висновок, що всі визначення парадоксу сходяться. І тут слід виділити види парадоксу: істинний і помилковий. Істинний парадокс - гра слів. Помилковий парадокс - природний парадокс. Обидва види парадоксу завжди були і будуть займати провідне місце в світі.

1.2 Життєвий та творчий шлях Бернарда Шоу

Джордж Бернард Шоу (26 липня 1856 - 2 листопада 1950) -- англійський драматург і публіцист ірландського походження. Шоу був найвпливовішим драматургом Великобританії.

Народився 1856 року в Дубліні (Ірландія). У 1871 році Шоу починає працювати клерком. У 1876 році переїздить до Англії. Але саме Ірландія сформувала характер Шоу - одночасно бурхливий і глузливо-спокійний, який поєднував справедливість й уїдливий скептицизм. Наприкінці 70-х років Б. Шоу обрав шлях професійного літератора.

У 80-ті роки брав активну участь у діяльності Фабіанського товариства - соціал-реформістської організації. Працював літературним рецензентом, театральним оглядачем і музичним критиком. Блискучі й оригінальні за викладом думок, парадоксальні за формою статті, підписані буквами G.B.S., привертали увагу.

Б. Шоу почав створення нової драматургічної системи з пропаганди творчості Г. Ібсена. У 1891 році видав книгу «Квінтесенція ібсенізму». У 1885 році написав першу п'єсу «Дома удівця»; опісля -- «Волокита» (1893) і «Професія місіс Уоррен» (1893-1894). Значної популярності набула комедія Шоу «Пігмаліон» (1912).

В 90-их роках Бернард Шоу жив у тісній кімнаті, хворів і майже нічого не їв. У травні 1898-го мільйонерка й соціалістка 40-річна Шарлотта Пейн-Таузенд, дізнавшись, що містер Джордж Бернард Шоу от-от помре, прибула до Лондону до письменника. Вона сказала йому переїхати до свого будинку, на що Шоу запропонував побратися. Шарлотта погодилася. Шлюб узяли 1 червня 1898-го.

В у 1925 році Бернард Шоу був удостоєний Нобелівської премії з літератури «за творчість, відзначену ідеалізмом і гуманізмом, за іскрометну сатиру, яка часто поєднується з винятковою поетичною красою».

1943 -- після смерті дружини перебрався з Лондона до свого будинку на південному сході Англії. Жив самотньо, не нудьгував: «Я тужу лише за собою. За тим, який я був». У 94 роки, коли працював у саду, впав і зламав стегно. 2 листопада 1950 році Джордж Бернард Шоу помер. Некролог, який опублікували газети, був написаний заздалегідь -- Шоу сам відредагував його за кілька років до смерті.

1.3 Життєвий та творчий шлях Оскара Уайльда

ОмскарУамйльд (Вайльд) -- (16 жовтня 1854, Дублін, Ірландія -- 30 листопада 1900, Париж, Франція) -- ірландський поет, драматург, письменник, есеїст.

Естетичні погляди формувались у Триніті Коледжі (Дублін) та Оксфордському коледжі св. Магдалени. Його обдарованість визнавали всі викладачі. Погляди майбутнього письменника започаткувались у батьківському домі: тут же влаштовувалися поетичні вечори, дім відвідували цікаві, творчо обдаровані люди. У шкільні роки читав в оригіналі трагедії Есхіла і з дитинства привчався існувати у світі поетичних образів, поваги до краси, створеної людиною.

Творчий розквіт письменника припав на кінець ХІХ століття. У 1881 p. вийшла друком перша збірка його поезій «Вірші». Проте, з 1882 по 1888 рр., щоб здобути кошти на утримання сім'ї, займається здебільшого журналістською працею: редагує дамський журнал «Жіночий світ», часопис «Драматичне рев'ю». У 1888 p. вийшла друком збірка казок «Щасливий принц». 1891 p. позначився як збіркою «Злочин лорда Артура Севіля та інші оповідання» та своїми критичними працями «Задуми», «Занепад неправди», «Критик як художник», «Душа людська при соціалізмі», так і єдиним романом «Портрет ДоріанаГрея».

Успіх і визнання принесли автору його п'єси «Віяло леді Віндермір», «Жінка, не варта уваги» (1893), «Ідеальнийчоловік» (1895). І все ж найкращою вважається п'єса «Як важливо бути поважним. Легковажна комедія для серйозних людей» (1895).

Життя Уайльда було наповнене гучними скандалами, і за обвинуваченням в аморальності він був засуджений на два роки в'язниці. За всім цим стояла ненависть поета до «прози повсякденності», до загальноприйнятих норм життя.

Наприкінці свого життя автор скаже: «Життя не можна писати, життя можна тільки жити». І він жив, переносячи гру словами і поняттями у життя.

Останні роки добровільного вигнання з батьківщини провів у Франції, де оселився після звільнення з тюрми під придбаним ім'ям, зазнавши там матеріальної скрути, а ще більш -- духовної.

Жив у Парижі, де й помер. Похований був на цвинтарі Пер-Лашез.

1.4 Бернард Шоу та Оскар Уайльд. Ставлення один до одного

Бернард Шоу та Оскар Уайльд народились в Ірландії. Уайльд був старшим за Шоу на два роки. Творче змагання між цими двома письменниками виявилось невипадковим. Вперше про родину Уайльдів Шоу дізнався, коли його батькові, який був косооким, Оскарів батько, відомий лікар-окуліст, зробив операцію, але «перестарався і назавжди перекосив тата в інший бік». Гумор подібних висловлювань не видався Шоу ані брутальним, ані зловісним.

У ті самі роки, коли Уайльд здобував університетську освіту в Дубліні й Оксфорді, Шоу, закінчивши дублінську освіту і зарекомендувавши себе нікудишнім учнем, розпочинав журналістську діяльність у Лондоні. Так Бернард Шоу є прикладом того, як, закінчивши лише школу, можна стати чудовим драматургом.

У той час, коли Уайльд уже був відомий як автор збірок віршів, оповідань, казок і роману «Портрет ДоріанаГрея», Шоу марно пропонував видавцям свої романи. Але все ж таки вони з'явились друком у соціалістичній періодиці. Спочатку Бернард Шоу вважав, що причиною невдачі був виклик вікторіанству, який виразно простежувався у його романах, та згодом він сам визнав, що ці твори були нудними, і про їх публікацію говорив, що вони пустили коріння кволе і неглибоке, як у бур'янів. [1, с. 18]

Взагалі Уайльд швидко здобув авторитет чудового оповідача. Відтак Шоу у ці роки заповзявся стати яскравим оратором, хоч і мав страх публічних виступів. Перші п'єси Шоу почав писати в ті роки, коли на сценах лондонських театрів з тріумфом виставлялися комедії Уайльда, які Бернард Шоу відвідував та паралельно писав свої твори.

Ще з самої першої зустрічі Шоу та Уайльда, незважаючи на зовнішню люб'язність, вони «дуже не злюбили один одного, і ця дивна неприязнь трималася, - за словами Шоу, - до самого кінця, коли ми вже давно перестали бути задерикуватими новачками». Про характер цієї неприязні певною мірою можна судити за фразою Уайльда: «Можна по-різному не любити Шоу. Можна не любити його п'єс або не любити його романів». Але траплялися у них і приємні зустрічі, коли вони дарували один одному хвилини взаємного визнання.

Отже, Оскар Уайльд та Бернард Шоу були надто різними, різним було і коло їхнього спілкування, хоча певні спільні контакти й були можливими. Порівняння їхніх життя та творчості лише підкреслює самобутність кожного з видатних майстрів парадоксу. А відмінності між ними не настільки разючі, щоб унеможливити порівняння. Взагалі самі письменники вважали себе гідними суперниками. А Оскар Уайльд визначив різницю між своїми та його комедіями: «Так, це справді смішно, але якщо комедія лише розважає і не може зворушити, то я вважаю, що даремно пішов на спектакль». Парадокси Уайльда були способом розкриття його естетико-філософських поглядів, засобом точної, яскравої характеристики героїв, результатом його скептичного ставлення до світу, бажанням руйнувати загальноприйняті норми, а парадокси Шоу - це відображення цинічного, алогічного життя, життя подвійних стандартів, в якому кожне явище, кожне поняття містить протилежний зміст.

РОЗДІЛ 2.ПОРІВНЯННЯ ПАРАДОКСІВ БЕРНАРДА ШОУ ТА ОСКАРА УАЙЛЬДА

2.1 Особливості та значення парадоксу у творчості й житті Шоу та Уайльда

Парадокс у житті Бернарда Шоу

та його особливості

Парадокс у житті Оскара Уайльда

Та його особливості

Парадокс - це улюблений та головний прийом Шоу, за допомогою якого письменник грає словами. Парадокс - судження чи вислів, який суперечить усталеним нормам, поняттям, здоровому глузду (часто тільки зовнішньо). Парадокси Бернарда Шоу - не тільки словесні. Парадокс кладеться в основу ситуації, навколо якої розгортається дія п'єси.

Шоу широко використовує в своїх творах гротеск та парадокс. За допомогою алогічних, парадоксальних ситуацій він показує штучність, потворність сучасної йому англійської держави та суспільства. У парадоксальну, але реалістичну за своїми витоками манеру Шоу починає потужним струменем вриватися фантастика, яка стає природним прийомом художнього втілення дійсності письменником-сатириком. Парадокси служать дуже серйозній меті: вони щохвилини примушують думку читача працювати, викликають почуття сумніву і недовіри до усього банального, загальноприйнятого, дотепно викривають стереотипи мислення і соціального життя, провокують читача до полеміки. 

У Б.Шоу парадокси мають життєву основу, і це не тільки його думка, а й ситуація, й конфлікт, які порушують звичайний хід подій, виявляючи «банальну безглуздість і зовнішню оманливість оточуючого світу». [19, с. 797-800]

Шоу говорив, що його парадокси відбивають дійсність, що парадоксальні не його п'єси, а саме життя, а він лише розкриває людям на це очі. Бернард Шоу навіть сам якось заявив: «Мій спосіб жартувати полягає в тому, щоб говорити правду». І дійсно, прикриваючись маскою жартівника, письменник не раз кидав в обличчя буржуазної публіці гіркі істини, огортаючи їх у форму забавних парадоксів. Парадокс у Шоу - засіб оголення протиріч життя, знаряддя соціальної критики.

Але парадокс є у Шоу не тільки улюбленою формою мови. Сама творчість Шоу носить парадоксальний характер. Шоу створює такі ситуації, в яких звичайне для даного суспільства становище виявляється якби перевернутим, і багато у нього виглядає поставленим на голову.

Парадоксальність висловів, парадоксальні ситуації - все це служить письменникові для того, щоб розворушити читача і глядача, змусити його побачити суперечності суспільного життя, звернути увагу на соціальні проблеми і разом посміятися над ними. Сміх - найсильніше з гармат соціальної критики в арсеналі художніх засобів Бернарда Шоу.

В усіх своїх літературних творах, як і в житті, Уайльд широко використовував парадокс, який для нього був і літературним прийомом, і способом мислення. Парадоксальними у Уайльда бувають не лише окремі висловлювання, а й цілі ситуації. Парадокси О. Уайльда, вдало названі К. Чуковським «загальними місцями навиворіт», дійсно сприймаються як пародія на ходячі сентенції, прописні істини вікторіанської моралі. Саме афоризмами та парадоксами, в яких висловлює свою філософсько-естетичну концепцію інтелектуалізму, він ускладнює насиченість своїх творів.

Уайльд наполягав на праві мистецтва зображати все і створювати досконалість недосконалими засобами і методами. Зрештою, творчість Оскара Уайльда складається з гри навзаєм несумісних суперечностей. Автор вправно грається у невловність. І річ тут не лише у «бальзаківському парадоксі» - явищі, коли автор - митець, покликаний сказати правду, не може її не сказати і стає вищим від самого себе як мислителя чи теоретика. Така-от сила творчості й мистецтва слова.

Уайльд бавиться словом, висловлює протилежні думки, змушує їх конфліктувати, але при цьому жодного разу в художній цілісності огидне, хибне, розбещене не беруть гору.

Наприкінці життя Уайльд сказав: «Писати про життя не можна - ним можна жити. А я жив». Уайльд настільки дурив і морочив обивателів, що навіть вони заплутались у значеннях і висновках його творів, не змогли відрізнити суті від маски і в його житті.

Взагалі Оскара Уайльда нарекли «королем життя», «Принцом Парадоксом». Він стверджував: «Правда життя відкривається нам саме у формі парадоксів. Щоб осягнути Дійсність, необхідно бачити, як вона балансує на канаті. І лише побачивши всі ці акробатичні штуки, які виробляє Істина, ми можемо правильно судити про неї».

[18, с. 225-228]

Уайльд постійно бавиться сам і бавить інших тим, що змушує банальність постояти на голові чи пройти по канату своєї зухвалої думки. Демонструючи, як важливо бути несерйозним, він постійно висловлював далеко не невинні сентенції, доводячи до абсурду убогу життєву філософію тих, хто «все бачить, крім очевидного». Мов би жартуючи, але не на жарт він зазіхав на основи суспільства.

2.2 Порівняльний аналіз парадоксів Б.Шоу та О.Уайльда за тематичним принципом

Бернард Шоу

Оскар Уайльд

Про батьків та дітей

1)Головнанебезпека,відякоїнеобхіднооберігатидітей - їхбатьки.

2) Молодість -дивовижний час. Який злочин витрачати її на дітей.

3) Якби тільки батьки могли собі уявити, яквони набридаютьсвоїмдітям!

1) Діти починають з того, що люблять батьків. Потім вони судять їх. І майже ніколи не прощають їм. 

2) Кращий спосіб зробити дітей хорошими - це зробити їх щасливими.

3) Батьків не повинно бути ні видно, ні чутно. Лише на цій основі можна побудувати міцну родину.

Висновок: як Шоу, так і Уайльд вважали, що найбільшої шкоди дітям можуть нанести тільки їх батьки, а тому вони налягали на те, щоб батьки були лояльними у відношенні до своїх дітей, не нав'язували свою думку, а просто робили їх щасливими, щоб обидві сторони знайшли взаємопорозуміння.

Про любов

1) Перше кохання вимагає лише трохи дурості і трохи цікавості.

2) Любов занадто велике почуття, щоб бути тільки особистою, інтимною справою кожного!

3) Немає любові більш щирішої, ніж любов до їжі.

4) Ідеальна любов можлива тільки по листуванню.

1) Любов повинна прощати всі гріхи, тільки не гріх проти любові.

2) Ти любиш всіх, а любити всіх - означає не любити нікого. Тобі всі однаково байдужі.

Висновок: Жартівливий підхід до розуміння любові Бернардом Шоу суперечить серйозним висловам Оскара Уайльда.

Про жінок

1) Краще хай жінка обурюється, чим нудьгує.

2) Жінки якось відразу вгадують, з ким ми готові їм зрадити. Інколи навіть до того, як це прийде нам в голову.

3) Легше жити з пристрасною жінкою, чим з нудною. Правда, їх інколи душать, але рідко кидають.

4) Думаючі жінки -- це ті, про які не думають.

5) А чому жінкам завжди потрібні чоловіки інших жінок? А чому конокради завжди віддають перевагу об'їждженому коню, ніж дикому?

1) Жінка -- це втілення торжествуючої над духом матерії.

2) Жінка це Сфінкс без таємниці.

3) Жінки -- декоративна стать. Їм ні про що говорити, але все, що вони скажуть, чарівне.

4) Звичайні жінки ніколи не діють на уяву. Вони не йдуть далі від свого часу. Про їхнє духовне життя так само легко дізнатися, як і про кiлькiсть їхніх капелюшків.

5) Ніколи не слід довіряти жінці, що називає вам свій вік. Жінка, здатна на таке, здатна на все.

Висновок: Шоу вважає, що для жінки краще гніватися, ніж сумувати, бути пристрасною, ніж мислячою. А Уайльд звертає увагу на те, що жінки дуже часто говорять дурниці, але головним є те, як вони чарівно їх кажуть. Тобто письменники підкреслюють велич жінки, її риси характеру, оригінальність, інтуїтивність, незмінність у житті кожного. Тільки Бернард Шоу це робить із притаманним йому сарказмом, жартівливістю, нотками гумору.

Любов чоловіка та жінки

Любіть чоловіків. Їм дуже потрібна ваша любов. Навіть якщо вони в цьому ніколи не зізнаються. За кожним великим чоловіком завжди є жінка, яка в нього вірила. І любила по-справжньому.

Жінки віддають чоловікам найдорогоцінніше в житті. Але вони незмінно вимагають його назад - і все найдрібнішої монетою.

Висновок: Бернард Шоу закликає любити чоловіків. Адже вони потребують кохання, опори жінки, її підтримки, віри, з якої і починаються всі великі справи чоловіків, хоч і не признаються в цьому. Оскар Уайльд вважає, що коли жінка зустрічає свого чоловіка, то вона буде віддавати йому все найдорогоцінніше, все найкраще, що має, а взамін на це хотітиме лише любові, поваги, злиття двох душ.

Про критиків та їх працю

1) Критики, як взагалі всі люди, знаходять те, що шукають, а не те, що дійсно є перед ними.

2) Хороший хірург знає, коли його ніж зачіпає нерв; і хороший критик так само відчуває рух свого пера.

1) Критика вимагає куди більше культури, ніж творчість.

2) У Скелястих горах я бачив єдиний розумний метод художньої критики. У барі на піаніно висіла табличка: «Не стріляйте в піаніста - він робить все, що може».

Висновок: Критики, якщо робити висновок, спираючись на парадокс Шоу, знаходять і доносять іншим те, що вважають самі потрібним, що треба саме їм, а не що є дійсно перед ними, але при цьому хороші критики відчувають рух свого пера, вони чітко володіють думками, тим, що критикують, і знають для чого це роблять, чому саме так роблять. Уайльд вважає, що критикувати набагато важче, ніж творити, адже критика потребує більше культури, адже треба критикувати влучно, точно і в якійсь мірі делікатно, адже творець робить все, що може і дуже жорстоко засуджувати його працю.

Трагедія життя

Життя, витрачене на вчинення помилок, не тільки достойніше, але і корисніше, ніж життя, витрачене на те, коли взагалі нічого не робиш.

У нашому житті можливі тільки дві трагедії. Одна - це коли не отримуєш того, чого хочеш. Інша - коли отримуєш. Друга гірша, це справді трагедія.

Висновок: Бернард Шоу стверджує, що у своєму житті достойніше та корисніше чинити помилки, ніж взагалі нічого не робити. Адже рухаючись, ми хоч чогось та доб'ємося. Оскар Уайльд, знаючи з власного життя, виділив дві трагедії. Одна полягає в тому, що старанно працюючи, можна нічого не досягнути, але ж при цьому треба просто не зупинятись і йти далі, а ось друга проблема, на думку письменника, є більшою трагедією, це коли ти отримуєш те, чого хочеш, бо в цьому випадку дуже важко не зламати своє душевне «Я», залишитись людиною і знайти для себе іншу мету.

Сенс життя

Життя складається не в тому, щоб знайти себе. Життя полягає в тому, щоб створити себе.

Сенс життя - самовираження. Проявити у всій повноті свою сутність - ось для чого ми живемо.

Висновок: Ми живемо не для того, щоб знайти себе, а для того, щоб створити, до цього дійшов Бернард Шоу. Оскар Уайльд також вважає, що ми живемо, щоб проявити себе, свою сутність, щоб самовиразитись. Обидва майстри слова створили себе самі, жили всупереч загальноприйнятим нормам , виражали своє «Я», руйнуючи традиції.

Про чоловіків

Вірність для чоловіка - як клітка для тигра. Вона противна його природі.

1) Всі чоловіки - чудовиська. Залишається одне - годувати їх трохи краще.

2) Чоловік може бути щасливий з будь-якою жінкою, якщо тільки він не закоханий у неї.

Висновок: Бернард Шоу стверджує, що вірний чоловік - це тигр у клітці. Якщо закрити тигра в клітці, то це значить обмежити його в свободі життя,а для цього звіра це не властиво по природі, після цього, він вже не житиме, а просто існуватиме, так само і з чоловіками. Будучи вірними, вони ставлять хрест на своїй свободі в діях, а це їм не подобається, вони не призначені до такого, їм некомфортно. Оскар Уайльд також підкреслює те, що чоловік може бути щасливим з будь-якою жінкою, тільки якщо з нею не потрібно зв'язувати серйозні відносини, але так може бути лише до тих пір, поки він сам не закохається, ось тоді вже чоловік не може ні зрадити ні бути щасливим, адже потрапляє «в клітку». Уайльд взагалі вважає чоловіків чудовиськами, бо вони роблять безглузді вчинки, зраджують, не цінують кохання жінки, якій залишається тільки краще годувати їх, можливо, саме від цього буде залежати поведінка та видозміна чоловіків.

Жінки та слово

Немає такої жінки, якій вдалося б сказати «до побачення» менше ніж в 30 словах.

Хтось сказав про жінок, що вони люблять вухами. А чоловіки люблять очима.

Висновок: Бернард Шоу, знаючи жінок, зробив висновок, що вони «язикаті», не має ні одної жінки, яка б могла швидко попрощатися, у всіх знаходиться ще щось недоказане. А Оскар Уайльд, як би робить висновок вже до парадоксу Шоу, що жінки люблять вухами. Тобто вони люблять говорити і слухати, що кажуть їм, а цим вони є повною протилежністю до чоловіків, хоча зараз існують різні випадки.

Дружба між чоловіком та жінкою

Дружба між чоловіком і жінкою - це стосунки або колишніх коханців, або майбутніх.

Дружба між чоловіком і жінкою - річ неможлива; між ними може бути пристрасть, ворожнеча, обожнювання, любов, але тільки не дружба.

Висновок: У вислові Бернарда Шоу відчувається недовіра до існування дружби між чоловіком та жінкою як такої, він вважає, що дружба обов'язково перейде до любовних стосунків. І Оскар Уайльд також вважає, що дружби між чоловіком та жінкою не може бути апріорі. Але його варіант бачення дружби набагато ширший, адже він зводе її не просто до кохання, а й до інших відтінків цього непростого почуття: пристрасті, ворожнечі, обожнювання…

Чоловік - джентльмен

Джентльмен - чоловік, який, запросивши дівчину до себе додому подивитися гравюри, показує їй гравюри.

Всякий раз, коли чоловік допускає дурість, він робить це з найблагородніших причин. 

Висновок: Обидва письменники вважають, що більшість чоловіків - джентльмени. Шоу доводить це дотепним жартом, навіть насміхаючись з чоловіків. Уайльд пояснює «незрозумілі» вчинки кожного з них благородними намірами, що є ознакою джентльменства.

Виховання

Вихованнячоловіка або жінки перевіряє пере тим, яквониповодятьсяпід час сварки.

Єдиний спосіб, у який жінка може перевиховати чоловіка -- це завдати йому стільки зла, щоб він утратив будь-який смак до життя.

Висновок: Якщо Бернард Шоу не піддає сумніву, що тільки неприкриті почуття, не захищені масками буденності емоції видають справжній рівень виховання як чоловіка, так і жінки, то Оскар Уайльд звертає увагу на перевиховання з боку жінки протягом всього життя, роблячи чоловіка слухняним та залежним від неї «манекеном». У Бернарда Шоу дане висловлювання більше схоже на ствердження, а не на парадокс.

Про журналістів

Журналістам у нашій країні замало платять, аби вони знали хоч що-небудь варте оприлюднення.

В Америці президент править чотири роки, а журналісти - безстроково.

Висновок: Шоу своїм парадоксом вказує на те, що журналісти не можуть знайти матеріал дійсно вартий оприлюдненню, але при цьому, якщо взяти до уваги парадокс Уайльда, саме журналісти керують у кожній країні, не тільки в Америці, безстроково, коли президент вибирається тільки на деякий термін.

Про дружбу

1) І в дружбі, і в коханні рано чи пізно настає термін зведення рахунків.

1) Дружба трагічніша за любов - вона вмирає набагато довше.

Висновок: дружба - складніша за кохання в багато разів. Якщо проходить кохання, то значить його і не було, була проста легка закоханість, яку ми не беремо близько до серця, а коли ти дружиш з людиною дуже довгий час, то це почуття згаснути не може… але завжди трапляються сварки, зведення якихось рахунків між собою і тоді це дуже боляче ранить, навіть сильнішим болем за «розчавлене» кохання.

Про освіту

1) Я приходжу в сказ від однієї думки про те, скільки б я всього дізнався, якби не ходив до школи.

2) Наука завжди виявляється неправа. Вона ніколи не вирішить питання, не поставивши при цьому десятка нових.

1) Освіта - чудова річ, треба лише хоч іноді згадувати про те, що нічому, що варто знати, навчити неможливо.

Висновок: Бернард Шоу прийшов до висновку, що школа - це тільки даремно витрачений час, а наука взагалі є незрозумілою, адже, шукаючи відповідь на одне питання, створюю їх ще більше. Оскар Уайльд же вважає, що наука - це прекрасно, але при цій думці він робить наголос на те, що навчитися саме тому, що дійсно варто знати в житті, нереально.

Про час

1) Краще ніколи, ніж пізно.

2) Про майбутнє вистачить часу подумати тоді, коли попереду вже не буде майбутнього.

1) Акуратність, точність обкрадає час.

2) Важко уникнути майбутнього.

3) У святого є минуле, а у грішника -- майбутнє.

Висновок: Краще вже щось взагалі не зробити, ніж зробити це пізно, прийшов до такої думки Бернард Шоу. Головне не забувати, що час стікає, а тому треба не марнувати його. Треба жити теперішнім, діяти зараз, а про майбутнє гадати немає сенсу, бо колись його не стане. Оскар Уайльд прийшов до висновку, що ті, хто думають про майбутнє - грішники, бо тільки святі мають своє минуле і не лізуть «поперед батька…». Звичайно акуратність і точність обкрадають час, але все одно майбутнього не уникнути, і у кожного все буде, але тільки ж у визначений час.

Про життя

Життя, щасливе чи нещасливе, вдале чи невдале, але все ж виключно цікаве.

Життя -- занадто серйозна штука, щоб сприймати його занадто серйозно.

Висновок: Шоу вважає, що життя,би воно не було, все одно цікаве, не дивлячись ні на що. Уайльд же ж дає визначення життю, як серйозній штуці, яку серйозно сприймати не можна, адже все саме по собі тяжке, тому не треба це ускладнювати ще більше, треба до всього відноситися простіше і життя не є виключенням.

Про ворогів

1) Скільки разів я Вам казав, щоб Ви заводили собі скільки завгодно ворогів попереду, але не залишали нікого з них ззаду!

Завжди прощайте ваших ворогів. Ніщо не злить їх більше.

Висновок: Бернард Шоу своїм парадоксом стверджує, що коли людина двигається вперед, має якісь певні успіхи саме попереду, то уникнути ворогів неможливо, в деякій мірі їх навіть і можна заводити скільки завгодно, але ні за що не треба залишати нікого з них ззаду. Тобто повертатися в минуле і згадувати ворогів безглуздо, треба весь час рухатись тільки далі й далі, а кожен ворог повинен бути гідним. Оскар Уайльд же ж стверджував, що на своїх ворогів не треба сердитись, їх потрібно прощати і просто ігнорувати, адже спокій, мовчання та прощання злять ворогів найбільше.

Про патріотизм

1) Патріотизм - руйнівна, психопатична форма ідіотизму.

2) Патріотизм: переконання, що твоя країна краще за інших тому, що саме ти в ній народився.

Патріотизм - це релігія скажених.

Висновок: Бернард Шоу зазначив, що патріотизм - це руйнівна дурість, яка немає ніякого сенсу, бо для людини її країна найкраща тільки тому, що вона ж у ній і народилася, все, більше немає ніякого аргументу. В чому ж тоді суть патріотизму? Оскар Уайльд зробив висновок, що патріотизм - це просто релігія скажених. Треба зазначити, що обидва майстри слова, народившись в Ірландії, в Дубліні, стали видатними англійськими письменниками.

Про політику

Взагалі кажучи, влада не псує людей, зате дурні, коли вони при владі, псують владу.

В основі кожної плітки лежить добре перевірена аморальність.

Висновок: Влада не зможе зіпсувати людей, а ось малограмотні, неосвічені дурні, які займають у владі певну посаду, псують цілу державу, такий висновок зробив Шоу. Оскар Уайльд вважає, що в політиці як була так і завжди буде присутня аморальність.

Про людство

1) Одні люди дивляться на світ і питають «чому?», В той час як інші дивляться і питають «чому б і ні?»

1) Людство ставиться до себе дуже серйозно. Це його первородний гріх.

Висновок: Бернард Шоу ділить людей на два типи: перший тип просто ставить питання, боїться діяти, а інший - ризикує. Взагалі Оскар Уайльд зробив висновок, що людство ставиться до себе занадто серйозно, що в житті недопустимо, навіщо все ускладнювати, грішити, коли можна отримувати від життя задоволення.

Про людські вподобання

Люди втомлюються від усього на світі, і особливо швидко від того, що їм найбільше подобається.

Абсурдно ділити людей на гарних і поганих. Люди бувають або чарівні, або нудотні.

Висновок: Бернард Шоу влучно підмітив те, що всі люди швидше всього втомлюються від того, що їм подобається найбільше, адже, саме найулюбленіше ми робимо найчастіше і це з часом набридає, починає втомлювати. Оскар Уайльд прийшов до висновку, що людей, щоб вони не робили, не можна ділити на гарних чи поганих, адже люди можуть бути або чарівними, або ж нудотними. Комусь подобається те, що робить певна особистість, а хтось може вважати її занудою, тут вже все діло у смаках і вподобаннях.

Люди та гроші

Люди, які вміють веселитися, не мають грошей, а люди, які мають гроші, не вміють веселитися.

Коли я був молодим, я думав, що гроші - головне в житті. Тепер я старий, і знаю, що це так.

Висновок: Шоу вважає, що людина може щасливо жити, не відмовляти собі у веселощах, навіть не маючи грошей, а ось багаті навпаки не вміють брати від життя радощі, адже весь час зациклюються на грошах. Натомість Оскар Уайльд з роками свого життя прийшов до того, що гроші в житті людини головні і саме від них залежить, чи буде людина щасливою: якщо гроші є - життя вдалося, якщо ні, то нема причини радощам.

Людина на землі

Тепер, коли ми навчилися літати по повітрю як птахи, плавати під водою як риби, нам не вистачає тільки одного: навчитися жити на землі як люди.

Людство перебільшує свою роль на землі. Це -- первородний гріх. Якби печерні люди вміли сміятися, історія пішла б іншим шляхом.

Висновок: Коли люди можуть вже робити все реальне й нереальне, за допомогою сучасних технологій, треба нарешті схаменутись і навчитись просто жити як люди, до цього дійшов Бернард Шоу. Адже, спираючись на парадокс Уайльда, дійсно розуміємо, що люди перебільшують свою роль на землі, це є великим гріхом, треба позитив ніше і простіше все сприймати.

Про працю

1) Хто вміє робити - робить, хто не вміє - вчить ...

2) Світ складається з нероб, які хочуть мати гроші, не працюючи, і придурків, які готові працювати, не багатія.

1) Праця -- прокляття класу, що п'є.

2) Робота -- останній притулок тих, хто більше нічого не вміє.

Висновок: Щодо праці Шоу звертає увагу на те, що ті хто дійсно вміють щось робити - вони будуть працювати, а бездарі тільки вчать, ліниві хочуть розбагатіти, а працьовиті часто роблять задарма. Оскар Уайльд характеризує роботу як прокляття, він вважає, що це вже тільки останній притулок тим, хто біль ні до чого не пристосований.

Про моду

1) Мода - це керована епідемія.

1) Мода -- настільки нестерпний різновид каліцтва, що приходиться змінювати її кожні півроку.

Висновок: Оскар Уайльд та Бернард Шоу скептично ставилися до моди. Вони розуміли, що вона поглинає світ, керує ним, адже майже всі підпорядковуються моді, намагаються дотримуватись тенденцій, щоб не буди гіршим за інших. Прекрасне залишається на завжди, а мода весь час змінюється, тобто вона і справді є якимось каліцтвом.

Про свободу

1) Свобода означає відповідальність. Ось чому більшість людей боїться свободи.

1) Мабуть, жорстокість, відверта жорстокість жінкам миліше всього: у них дивно сильні первісні інстинкти. Ми їм дали свободу, а вони все одно залишилися рабинями, що шукають собі пана. Вони люблять підкорятися.

Висновок: Якщо людина вільна, має повну свободу, то значить у всіх своїх вчинках винна буде тільки вона, провину не можна буде списати на когось іншого, тобто вся відповідальність покладена тільки на неї, а саме цього боїться кожен, мабуть, тому і справді ніхто не хоче повної незалежної свободи, кожен хоче мати опору, всі потребують порад, а жінки, як підмітив Уайльд, тим паче жадають допомоги у сильнішої сторони - у чоловіків.

Про бідних та багатих

1) Людина, що страждає зубним болем, вважає щасливими всіх, у кого не болять зуби. Бідняк робить ту ж помилку відносно багатих.

1) Бідні -- єдина категорія людей, що думають про гроші більше, ніж багаті.

Висновок: Бернард Шоу та Оскар Уайльд підмічають те, що бідні люди, замість того, щоб працювати, весь час тільки й думають про гроші, натомість як багаті їх заробляють. Взагалі Шоу зробив дуже оригінальне порівняння зубної болі з грішми. Коли болить зуб, людина дійсно вважає всіх інших найщасливішими, але коли у багатого купа грошей, це не значить, що він живе безтурботним прекрасним життям, що в нього немає ніяких проблем, стосовно цього біднякам не варто робити таку помилку.

Про самотність

1) Самотність - велика річ, але не тоді, коли ти один.

2) Вміти виносити самітність і отримувати від нього задоволення - великий дар.

1) Бувати в суспільстві просто нудно. А бути поза суспільством - вже трагедія.

Висновок: як Бернард Шоу, так і Оскар Уайльд вважають самотність трагедією, і що коли тобі в суспільстві нудно, то це можна пережити, взагалі самотність - це велика річ, але коли в тебе є близькі люди, ти не один весь час, а просто відокремився на якусь мить, щоб побути одним, подумати про щось таємне, своє. Бернард Шоу ще й вказує на те, що виносити самотність та ще й отримувати від неї задоволення - це великий дар.

Про алкоголь

1) Алкоголь дуже корисний. Він завжди допомагає якщо не хворим, то лікарям.

2) Алкоголь допомагає парламенту вирішувати в одинадцятій годині вечора такі справи, яких жодна людина при здоровому глузді не змогла б дозволити і в одинадцять ранку.

Після першого стакана абсента бачиш світ таким, яким хотів би його бачити. Після другого бачиш неіснуючий світ. І, нарешті, ти бачиш світ в точності таким, який він є, а гірше за це нічого не буває.

Висновок: Шоу вважає алкоголь корисною штукою з будь-яких сторін, якщо не допоможе одному, то іншому точно стане в пригоді. Саме з алкоголем люди вирішують такі справи, які розумній тверезій людині непідвладні. Уайльд стверджує, що алкоголь змінює світ. На першій стадії сп'яніння ми бачимо світ таким, яким хочемо бачити, далі під впливом абсенту все стає якимось надреальним і, тільки коли людина вже дуже п'яна, вона все сприймає по-справжньому, починає філософствувати, що не приводить ні до чого хорошого.

Про книги

1) Вам ніколи не скласти хорошої книги, не написавши колись кілька поганих.

2) Читання зробило Дон Кіхота лицарем, а віра в прочитане зробила його божевільним.

3) Найгірше ось в чому. Так як людина здебільшого подумки уявляє себе таким, яким його описують в книгах, то він зрештою сприймає хибне уявлення про себе самого, яке нав'язує йому література, і виходить із нього в своїх вчинках.

1) Немає ні етичних, ні аморальних книжок. Є книжки тільки добре або погано написані.

2) Філософія вчить нас стійкопереносити нещастя інших людей.

4) Книги, які світ називає аморальними, - це книги, котрі демонструють світові його ганьбу.

Висновок: Бернард Шоу стверджує, що ніхто не зможе написати хорошу книгу, перед цим не створивши декілька поганих, а вже люди, які будуть їх читати, мають змогу зануритись у світ написаного та приміряти на себе будь-яку роль, та цими фантазіями можна загратись і перетворитись у божевільного. Тобто, вважає Шоу, що людина, читаючи книгу, робить найгірше, що може бути, а саме уявляє себе таким, яким є його улюблений герой і при цьому сама собі через літературу нав'язує хибне уявлення про себе ж. Оскар Уайльд прийшов до висновку, що не існує ні етичних, ні аморальних книг, просто треба вміти добре написати їх. Все залежить від автора, від його бачення та вміння зображувати дійсність чи фантазію.

Книги та читачі

Книги багато виграють, якщо їх не читають. Подивіться хоча б на наших класиків.

У старовину книги писали письменники, а читали читачі. Тепер книги пишуть читачі і не читає ніхто.

Висновок: Бернард Шоу підмітив, що весь час видається все більше і більше книг та багато виграють ті книги, які майже не читають. Так Шоу робить наголос на теперішніх класиках. Оскар Уайльд звернув свою увагу на те, що раніше книги творили письменники, а читали всі бажаючі, а зараз же ж всі, хто тільки хоче, може написати книгу, а ось кому її читати вже нема.

Правила життя

Не роби іншим так, як хочеш, щоб вони вчинили з тобою: у вас можуть бути різні смаки.

Не відкладай на завтра те, що можна зробити післязавтра

Висновок: Бернард Шоу, відходячи від «Золотого правила етикету», зробив для себе висновок не робити іншим так, як хочеш, щоб вони вчиняли з тобою, адже у всіх різні смаки, не можна вгодити кожному, а тому треба робити все так, як знаєш, можливо, навіть тільки на свою користь. Оскар Уайльд також відійшов від стандартної приказки та створив своє «правило життя», він вирішив, що не треба відкладати на завтра те, що можна зробити набагато пізніше, адже немає куди спішити.

Про досвід

1) Людина - як цегла: обпалюючись - твердне.

2) Життя не навчить, якщо немає бажання порозумнішати.

1) Досвід - це ім'я, яке кожен дає своїм помилкам.

Висновок: Бернард Шоу стверджує про те, що коли людина сама не захоче чомусь навчитися, то життя їй не допоможе порозумнішати, треба працювати над собою, не боятися робити помилки, адже помилка - це досвід, з яким кожен стає сильнішим. З цією думкою зійшлося і твердження Оскара Уайльда, який також вважає, що досвідом люди називають свої помилки, це як простий вид прикривання людської дурості.

Про індивідуальність

Ніколи не пізно піти з натовпу. Йди за своєю мрією, рухайся до своєї мети.

На давньогрецькому порталі античного світу було написано: пізнай самого себе. На порталі сучасного світу буде написано: будь самим собою.

Висновок: Бернард Шоу та Оскар Уайльд вважають кожну людину - індивідуальністю. Тому нікому ніколи не слід бути таким як всі, робите те, що роблять всі. Треба рухатись до своєї мети, треба не просто пізнавати себе, а й бути собою.

Про себе

1) Щоб зі мною тепер було, як ви думаєте, якби я все життя нічим іншим не займався, як тільки пускав у хід мою всесвітньо прославлену чарівність?

2) Мої жарти полягають в тому, що я говорю людям правду. Це найсмішніший жарт на світі.

3) Я став літератором тому, що автор рідко зустрічається зі своїми клієнтами і не повинен пристойно одягатися.

1) Я обираю собі друзів за красу, знайомих -- за добру репутацію, а ворогів - за розум.

2) Я можу встояти проти всього, крім спокуси.

3) Я завжди дивую сам себе. Це єдине, заради чого варто жити.

Висновок: Бернард Шоу розкриває нам те, що літератором він став, бо автор не повинен зустрічатися зі своїми клієнтами і всім байдуже у що він одягнений. Взагалі Шоу не має уявлення про те, чим би він займався, якби не став письменником та не пусках у хід свою геніальність слова, а цим і чарівність самого ж літератора, жарти якого полягають тільки у правді. Саме керуючись нею, Шоу створює найдотепніші вирази, адже правда, на його думку, це і є найсмішніший жарт життя. Оскар Уайльд взяв собі за сенс життя завжди себе дивувати і ні в чому собі не відмовляти, він може встояти проти всього, крім спокуси, а значить він робив все, чого душа бажала. При виборі оточуючих Уайльд керувався таким правилом, як обирати друзів за їх красу, знайомі повинні мати хорошу репутацію, а вороги - розум, саме так життя буде цікавим, насиченим.

Письменники та оточуючі

Я повинен жити для інших, а не для себе.

1)Я живу в постійному страху, що мене зрозуміють правильно.

2) Чому мене народили з такими сучасниками?

Висновок: Бернард Шоу знайшов своє призначення - жити для інших, а не для себе. Він хоче, щоб інші його розуміли, хоче приносити людям користь. А ось Оскар Уайльд навпаки боїться, що оточуючі можуть пізнати його, правильно зрозуміти. Письменник взагалі не розуміє навіщо він живе серед таких сучасників.

Бажання митців

Адже я тільки всього і хочу, щоб все завжди було по-моєму.

У мене найпростіші смаки. Я задовольняюся лише кращим.

Висновок: Бернард Шоу поважає себе, свою думку, свої бажання, він завжди хотів, щоб все було так, як йому забажається, йому здавалося, що це наче така маленька дрібничка. Оскар Уайльд також знає собі ціну та має «найпростіші» смаки - задовольнятися лише кращим.

Про парадокси

Парадокси - ось єдина правда.

Правда життя відкривається нам саме у формі парадоксів. Щоб спіткати дійсність, треба бачити, як вона балансує на канаті. І лише поглянувши все ті акробатичні штуки, які проробляє Істина, ми можемо правильно судити про неї.

Висновок: для цих людей парадокс - частина їхнього життя. Ними вони виражали свої думки, всю правду, істину буденності. Мета парадоксів як Бернарда Шоу так і Оскара Уайльда - висміяти догму, спатувати (здивувати), вразити оригінальністю судження.

ВИСНОВКИ

Об'єднавши парадокси у тематичні групи та проаналізувавши їх, ми прийшли до висновку, що і Оскар Уайльд, і Бернард Шоу володіли силою слова, майстерно розбивали стереотипи виваженими, точними судженнями, примушували задуматись, запрацювати мозок, використовуючи парадокси. Але функції авторських парадоксів різняться.

Оскар Уайльд - дуже цікава, епатажна, далеко не одностороння особистість, яка відрізняється, насамперед, своєю оригінальністю. Гостро реагуючи на протиріччя навколишньої дійсності, Уайльд постає то сентиментальним циніком, то мрійливим скептиком, то аморальним моралістом. Він закликає бачити смішне в сумному і відчувати трагічний відтінок в комедії.

Особливість парадоксів Уайльда полягає в тому, що спочатку вони вражають читача твердженнями, що навмисно суперечать загальноприйнятим поняттям, немов вивертають їх навиворіт, але за цією епатажністю думки завжди прихована глибока і вірна ідея. Саме афоризми та парадокси демонструють негативне ставлення письменника до багатьох загальноприйнятих моральних та естетичних норм суспільства. Саме в парадоксах автор висловлює свою філософсько-естетичну концепцію інтелектуалізму, він ускладнює насиченість своїх творів. Оскар Уайльд так визначив природу парадокса: «Правда життя відкривається нам саме у формі парадоксів. Щоб осягнути дійсність, треба бачити, як вона балансує на канаті. І тільки подивившись всі ті акробатичні штуки, які проробляє Істина, ми можемо правильно судити про неї ».

Шоу говорив, що його парадокси відбивають дійсність, що парадоксальні не його п'єси, а саме життя, а він лише розкриває людям на це очі. Бернард Шоу навіть сам якось заявив: «Мій спосіб жартувати полягає в тому, щоб говорити правду». І дійсно, прикриваючись маскою жартівника, письменник не раз кидав в обличчя буржуазної публіці гіркі істини, огортаючи їх у форму забавних парадоксів. Парадокс у Шоу - засіб оголення протиріч життя, знаряддя соціальної критики.

Парадоксальність висловів служить письменникові для того, щоб розворушити читача і глядача, змусити його побачити суперечності суспільного життя, звернути увагу на соціальні проблеми і разом посміятися над ними. Сміх - найсильніше з гармат соціальної критики в арсеналі художніх засобів Бернарда Шоу. Парадокси Шоу спрямовані проти святенництва і лицемірства буржуазної моралі, вони допомагають зрозуміти протиріччя між видимістю і сутністю явища, розкривають соціальні протиріччя, безглуздість традиційних уявлень. Шоу протиставляє сформованій думці свої парадоксальні, але тверезі судження, допомагаючи тим самим орієнтуватися в навколишньому. За висловом Шоу, він повертав людям втрачений ними «нормальний зір», здатність бачити речі в їх дійсному світлі.