Періодизація розвитку англійської мови та її діалекти. Вплив різноманітних мов на формування англійської мови. Лінгвістичні відмінності та особливості діалектів

  • 1. Періодизація розвитку англійської мови та її діалектів
  • Давньоанглійський період
  • 1.2 Середньоанглійський період
  • 1.3 Формування англійської національної мови
  • 1.4 Сучасні діалекти британського варіанту англійської мови
  • 2. Вплив запозичень на формування англійської мови
  • 2.1 Запозичення, що зявились в англійській мові до скандинавського періоду
  • 2.2 Латинські запозичення

  • Скачать 51.68 Kb.


    Дата07.06.2019
    Размер51.68 Kb.
    Типкурсовая работа

    Скачать 51.68 Kb.


    Курсовий проект

    Періодизация розвитку англійської мови та її діалекти. Вплив різноманітних мов на формування англійської мови. Лінгвістичні відмінності та особливості діалектів




    Вступ

    англійський діалект мова лінгвістичний

    На сучасному етапі розвитку суспільства англійська мова стала не тільки мовою міжнародного спілкування, але й глобальною у світі. Вона сформувалася у вигляді національних і територіальних варіантів, відомих під назвою New Englishes та World Englishes [38, c 57.], кожен з яких складає соціально-комунікативну систему, що покликана для забезпечення спілкування її носіїв. Відмітимо, що наразі англійська мова стала мовою глобального спілкування, тобто відбулась "глобанглізація" земної кулі.

    У зв'язку з цим останнім часом інтерес дослідників підвищився до питань функціонування англійської мови як основного засобу міжмовного спілкування, [5, с. 63], детального вивчення та опису існуючих варіантів і різновидів англійської мови, включаючи дослідження взаємодії фонетичних та контактуючих систем (див., праці О.Р. Валігури, Т.О. Бровченко, Д.С. Бородіної, Ю.М. Захарової, Т.М. Корольової, В.Ю. Кочубей, М.М. Кубланової, Є. А. Устиновича, Hung, Murray, Toivanen, Zampini).

    Історичний розвиток мови - безперервний процес без різких стрибків або швидких перетворень. Тому будь-яка періодизація, яку пропонують вчені-лінгвісти, може здатися штучною. Однак, при вивченні історії будь-якої мови неможливо обійтися без поділу його на певні періоди і часові відрізки, тому що цілком очевидно, що мова в кожен даний період свого розвитку має особливі якісними ознаками, особливою структурою, що і дає право говорити про певний період його розвитку. Традиційно прийнята наукова періодизація англійської мови ділить його на три періоди: aнглосаксонський (Old English - OE), среднеанглийский (Middle English - ME) і новоанглийский (New English - NE).

    Сучасна мова - це продукт тривалого історичного поступу, де мова піддається різнобічним змінам, обумовленими різними причинами. Зміни зачіпають усі сторони лінгвістичної структури. Історичний розвиток кожного рівня залежить від конкретних причин і умов, стимулюючих зрушень в лексичному складі мови, у його фонетичный організації, у його граматичному ладі.

    Історія мови розкриває все, що відбувалося у мові на різних етапах її існування. Причини та чинники змін, закладені у самій мові, називають лінгвістичними [2, c. 56]. З питань розвитку англійської мови існує велика кількість науковіх досліджень, в яких міститься багатий фактичний матеріал та дається аналіз конкретних лексичних явищ. Упродовж багатьох десятиріч у Англії й США здійснюється величезна лексикографічна робота. Великий Оксфордський словник, у якому зібрано, в історичному плані простежено і пояснено приблизно півмільйона слів англійської [30]. Чимало авторів, (М.М.Гухман, С.Я. Гельберг, О.Н. Флауер та ін.), вважають, що успішний розвиток і збагачення англійського словникового складу відбувалося переважно по рахунок лексичних запозичень з деяких інших мов.

    Говорячи про англійську мову, треба відзначити дві основні тенденції її розвитку. Перша - це подальша уніфікація із єдиною метою міжнародного використання, що призводить до зменшення обсягу лексичних одиниць і спрощення граматичних форм, щоб він міг стати зручним і простим засобом міжнародного спілкування. Друга тенденція - це внутрішній розвиток мови, зміна норми всередині англомовного співтовариства.

    Об'єкт дослідження - лінгвістичні особливості розвитку англійської мови.

    Предмет дослідження - взаємовплив мовних чинників у розвитку англійської.

    Мета дослідження - проаналізувати шляхи й особливості впливу лінгвістичних чинників в розвитку англійської мови.

    Завдання роботи:

    - вивчити історичні етапи розвитку англійської мови з погляду мовних чинників;

    -проаналізувати лінгвістичні чинники, що сформували лексичний, фонетичний і граматичний лад сучасного англійської.

    Практична значущість дослідження у тому, що у дослідженні представлені дані про історичних особливостях розвитку англійської мови з точки зору взаємовпливу мовних і позамовних чинників. Результати дослідження та висновки можуть використані під час створення і доповненні курсів практичних занять, теоретичної граматики.

    Досягнення поставлених у роботі завдань використовувався комплексний метод дослідження, до складу якого у собі такі види аналізу: історико-культурна порівняння періоду становлення та розвитку англійської, аналіз навчальних посібників з англійської мови оригіналу й метод зіставлення фонетичних, лексичних і морфологічних змін.

    1. Періодизація розвитку англійської мови та її діалектів

    Англійська мова - одна з західногерманських мов, яка бере початок від англофризьких діалектів, що були принесені до Великої Британії германськими племенами та переселенцями з місць, які зараз належать до північно-західної Німеччини та Нідерландів. Ця мова використовувала словник, що відрізнявся від інших європейських мов того часу. Більша частина словника сучасної англійської мови походить від англо-нормандських мов [11].

    У середині XII ст. установився певний баланс трьох мов. Латинська мова вживалась для офіційних записів, у вчених працях з історії і теології, в літургії церкви. Французька мова частково занепала, але ще була мовою королівського оточення і аристократії. Англійська мова, як мова повсякденного вжитку, не вживалася у писемній формі, за винятком молитов і проповідей. Баланс трьох мов було порушено після завоювання Нормандії Філіпом II у 1204 p., яке ізолювало норманських урядовців в Англії [29, c. 36]. Тимчасовою перешкодою до відродження англійської мови було правління Генріха III у 1216 - 1272 роки, який переселив французів із своїх володінь на півдні Франції і призначив їх на керівні посади. Однак англійські барони не скорилися і примусили його прийняти Оксфордські правила, за якими король втрачав виключне право на володіння землями і вислав своїх поплічників до Франції. Це був перший документ, що офіційно з'явився англійською мовою за півтора століття. Однак французька мова продовжувала вважатися державною мовою Англії аж до 1262 року, коли Едуард III ухвалив закон, за яким судові та державні справи розглядались і вирішувались англійською мовою [24].

    1.1 Давньоанглійський період

    Більш важливою, ніж навали кельтів і римлян, для розвитку англійської мови була низка навал з континентальної Європи вже після відходу римлян. Більше не захищені римською армією, та відчуваючи постійну загрозу з боку піктів та скоттів з півночі, кельти почували себе незвичайно вразливими до атак. Десь у 439 р. амбітний кельтський воєначальник Вортігер запросив ютських братів Хенгіста та Хорса (з Ютландії, сучасного Денмарку) щоб сформувати оплот проти морських набігів піктів, а в обмін на їхню поміч їм було б «дозволено» оселитися у південних районах графства Кент, Гемпшир та на острові Уайту [25, c 61].

    Проте юти були не єдиними переселенцями у Великобританії протягом цього періоду. Інші германські племена, такі як Кути та Фризи, незабаром стали робити невеличкі подорожі через Північне море. Ще пізніше войовничі сакси (з нижньої Саксонії, що на північному заході Німеччини) робили все більшу кількість вторгнень на південну частину материка. З часом ці німецькі племена почали встановлювати постійні бази і поступово витісняти місцевих кельтів.

    Всі ці народи говорили на діалектах западногерманської мови, схожої на сучасну Фризьку, які були різними, але достатньо близькими щоб бути взаємно зрозумілими. Місцевий діалект у Ангельні (давня назва Англії), час від часу, навіть сьогодні схожий на англійську, і він навіть має більше спільного с сучасною англійською, ніж англійська, якою розмовляли лишень тисячу років тому [24]. Сучасна фризька, особливо розмовна, несе моторошну схожість з англійською, як це можна побачити на прикладі деяких з фризьких слів, яких було включено у англійську мову: mie (meal), laam (lamb), goes (goose), ter (butter), tsiis (cheese), see (sea), boat (boat), stoarm(storm), rein (rain), snie (snow), frieze (freeze), froast (frost), mist (mist), sliepe (sleep), blau (blue), trije (thre), fjour (four) і т. ін.

    Кельти і ранні англосакси використовували рунічну абетку, кутові символи якого розроблені для того, щоб їх можна було видряпувати на дереві або камені. Ранні християнські місіонери представили більш округлі літери латинського алфавіту. Англосакси досить швидко прийняли новий латинський алфавіт, але з додаванням таких літер як ("wynn") ю (“thorn”), р (“edh” or “eth”) та 3 (“yogh”) зі старого рунічного алфавіту для певних звуків, яких не було у латині. пізніше став “uu”, ще пізніше “w”; “ р ” та “ ю” стали більш-менш взаємозамінними, щоб представляти звук, який зараз позначається “th”; а “3” використовували для позначення звуков "y", "j" або "g". До того ж використовувався дифтонг ж (“ash”); "v" зазвичай позначався як ”f”, а такі літери як "q", "x" та "z" не використовувались майже ніколи.

    Багато загальних та найбільш вживаних слів теперішньої англійської мови мають староанглійське коріння, наприклад такі слова як water, earth, house, food, drink, sleep, sing, night, strong, the, a, be, of, he, she, you, no, not, і т. ін. Однак слід проявляти обережність з таким явищем як «помилкові друзі», слова, які здаються схожими у давньоанглійській і сучасній англійській, але чиє значення змінилося, наприклад такі слова як wif (wife) - малася на увазі будь-яка жінка, не важливо одружена чі ні; fugol (fowl) - будь-який птаха, не тільки свійська, sona (soon) -одразу ж, а не через деякий час, won (wan) - темний, а не блідий; та fжst (fast) - закріплений, міцний, а не швидкий [6].

    Потім, близько VII ст; у давньоанглійській вимові відбувся зсув голосних (за аналогією до Великого Зсуву Голосних часів Раннього ново англійського періоду), під час якого голосні стали вимовлятися більше в передній частині рота. Найбільш враженим був звук ”I”. В рамках цього процесу, категорія множини кількох іменників також стала представленою зміненням вимови голосних, а не закінченнями [23, c. 8]. Фонетична система представлена у додатку А «Фонетична система давньоанглійської мови». Ці зміни були іноді відображені у переглянутому варіанті написання, як у сучасній англійській маємо суперечливі пари, такі як foot/feet, goose/geese, man/men, mouse/mice, також як blood/bleed, foul/filth, broad/breadth, long/length, old/elder, whole/hale/heal/health і т. ін.

    Вважається, що близько 85% з 30 000 давньоанглійських слів поступово вимерли від культурним натиском вікінгів і норманів, які прийшли після них, заливши в цілому близько 4500 слів. [3, с. 89] Це становить менше 1% від сучасного англійського вокабуляру, але він включає у себе деякі із основних і найважливіших слів: man, wife, child, son, daughter, brother, friend, live, fight, make, use, love, like,look, drink, food, eat, sleep, sing, sun, moon, earth, ground, wood, field, house, home, people, family, horse, fish, farm, water, time, eyes, ears, mouth, nose, strong, work,come, go, be, find, see, look, laughter, night, day, sun, first, many, one, two, other, some, what, when, hich, where, word, а також найбільш важливих службових слів (наприклад to, for, but, and, at, in, on, from і т. ін.). Через це, більше половини слів повсякденної сучасної англійської мови, як правило,складається з давньоанглійського вокабуляру.

    До кінця VIII ст., вікінги (або нормани) почали робити спорадичні набіги на східне узбережжя Великобританії. Експансія вікінгів закріпилася Альфредом Великим, а у 878 р. договором між англосаксами та вікінгами, який створив Danelaw, розділивши країну вздовж лінії приблизно від Лондона до Честера, так дозволив скандинавам контролювати північ та схід, та англосаксам південь та захід. [12] Хоча Дейнлоу існував менше століття, його вплив можна побачити і сьогодні в ряді географічних назв норвезького походження в північній Англії (більше 1500), у тому числі багатьох географічних назвах, що закінчуються на “-by”, “-gate”, “-stoke”, “-kirk”, “-thorpe”, “-thwaite”, “-toft” (наприклад Whitby, Grimsby, Ormskirk, Scunthorpe, Stoke Newington, Huthwaite, Lowestoft), а також “-son” у кінцівках прізвищ (наприклад Johnson, Harrison, Gibson, Stevenson) на відміну від давньоанглійського “ing” (такі як Manning, Harding)

    З часом давньонорвезька поступово злилася з англійською, було введено багато скандинавських термінів. Насправді, тільки близько 150 норвезьких слів з'являються в старих англійських рукописах того часу, але набагато більше асимілювалися в мові і поступово почали з'являтися в текстах протягом найближчих кількох століть [32]. В цілому біля 1 000 давньонорвезьких слів постійно поповнювали англійських лексикон, серед них такі як skull, skin, leg, neck, freckle, sister, husband, fellow, wing, bull, score, seat, root, bloom, bag, gap, knife, dirt, kid, link, gate, sky, egg, cake, skirt, band, bank, birth, scrap, skill, thrift, window, gasp, gap, law, anger, trust, silver, clasp, call, crawl, dazzle, scream, screech, race, lift, get, give, are, take, mistake, rid, seem, want, thrust, hit, guess, kick, kill, rake, raise, smile, hug, call, cast, clip, die, flat, meek, rotten, tight, odd, rugged, ugly, ill, sly, wrong, loose, happy, awkward, weak, worse, low, both, same, together, again, until і т. ін. [16]. Також давньонорвезька часто забезпечувала альтернативи або синоніми для давньоанглійських слів, і обидва варіанти були в ужитку (давньоанглійське “craft” і норвезьке “skill”, “wish” and “want”, “dike” and ditch, “sick” and “ill”, “whole” and “hale”, “raise” and “rear”, “wrath” and “anger”, “hide” and “skin”)

    Альфред Великий у 871 р приступив до відновлення і відродження навчання, права та релігії. Важливо відзначити, що він вірив у можливість виховання людей просторічною англійською і сам переклав декілька важливих робіт на англійську, включно з «Церковною історією народу ангелів» Біди Високоповажного. Також він почав перекладати «Давньоанглійські хроніки» [14, c. 165].

    Декілька слів з цих робіт одразу ж виділяються, як ідентичні своїм сучасним еквівалентам (he, of, him, for, and, on) і ще кілька, які можуть легко бути вгадані (nama стало сучасним name, comon - come, wжre - were, wжs - was). Але ще кілька були вжиті у зміненому вигляді, в тому числі axode (asked), hu (how), rihtlice (rightly), engla (angels), habbaр (have), swilcum (such), heofonum (heaven), and beon (be), and many more have disappeared completely from the language, including eft (again), юeode (people, nation), cwжр (said, spoke), gehatene (called, named), wlite (appearance, beauty) and geferan (companions), тому що вони малі спеціальні символи як (“thorn”) та (“edh” or “eth”).

    Таким чином, англосаксонська мова - мова регіональних діалектів з вираженими рисами давньогерманських мов: дією загальних для германських мов фонетичних законів, спільністю словника, синтетизма, розвиненою системою морфологічних категорій іменника і прикметника, відносно вільним порядком слів.

    1.2 Середньоанглійський період

    Подією, яка почала перехід від староанглійської до середньоанглійської, було Нормандське Завоювання 1066 року, коли Вільгельм Завойовник (герцог Нормандії, пізніше Вільгельм І Англії) вторгся на острів Британію і оселився у своєму новому придбанні разом зі своїми дворянами та судом. Нормани розмовляли на сільському діалекті французької мови яка зазнала значного німецького впливу, цю мову зазвичай називали англо-нормандська, або Норманська французька, яка доволі сильно відрізнялася від французької періоду відомого як Francien. Відмінності між цими діалектами стали ще більш помітними після нормандського вторгнення у Великобританію, особливо після Короля Джона и Англійської поразки французькій частини Нормандії короля Франції у 1204, після того Великобританія стає ще більш ізольованою від континентальної Європи [10].

    Нормандська спадщина нараховувала більше 10 000 слів (близько трьох чвертей використовують і сьогодні) у тому числі величезна кількість абстрактних іменників із суфіксами “-age”, “-ance/-ence”, “-ant/-ent”, “-ment”, “-ity” and “-tion”, або префіксами “con-”, “de-”, “ex-”, “trans-” and “pre-”. Можливо, багато з них пов'язані з питаннями корони та дворянства (наприклад crown, castle, prince, count, duke, viscount, baron, noble, sovereign, heraldry); влади і управління (parliament, government, governor, city, authority, obedience, servant, peasant, vassal, serf, labourer, charity); суду і права (court, judge, justice, accuse, arrest, sentence, appeal, condemn, plaintiff, bailiff, jury, felony, verdict, traitor, contract, damage, prison); війни та бойових дій (army, armour, archer, battle, soldier, guard, courage, peace, enemy, destroy); високого рівня життя (mansion, money, gown, boot, beauty, mirror, jewel, appetite, banquet, herb, spice, sauce, roast, biscuit); мистецтва та літератури (art, colour, language, literature, poet, chapter, question). Однак давньоанглійські слова cyning (king), cwene (queen), erl (earl), cniht (knight), ladi (lady) зберігаються.

    У той час як прості торговці зберегли свої давньоанглійські назви (baker, miller, shoemaker) більш майстерні торговці прийняли французькі найменування (mason, painter, tailor, merchant). Назви тварин в цілому зберегли свої англійські назви (sheep, cow, ox, calf, swine, deer), але як тільки цих тварин приготують та подадуть до столу іх назви перетворюються на французькі (beef, mutton, pork, bacon, veal, venison). Іноді траплялось так, що французьке слово повністю замінювало староанглійське (наприклад crime замінило firen, place - stow, people - leod, beautiful - wlitig, uncle - eam). Іноді французьке і староанглійське слово об'єднувалися у одне так як у слові ”gentleman”, у якому поєднується французьке “gentle” і германське “man”. А іноді і англійське і французьке слово залишалося в ужитку, але у різних випадках (наприклад староанглійське “doom” та французьке “judgement”, “heart” та cordial, house” та mansion)

    Відмінності між гортанним різким англо-нормандським і м'яким діалектом французького також зробили свій внесок у формування англійської вимови. Наприклад такі слова як ”quit”, “question”, “quarter” вимовлялися зі звичним англо-норманам звуков “kw”, a не з французьким звуком “k”. Нормани частіше використовували важку “с” замість м'якішої французької “с” “charrier” став “carry”,chaudron” став “cauldron”. Нормани мали звичку використовувати суфікси “-arie” and “-orie” замість французських “-aire” та “-oire”, тому в англійській є такі слова як victory (victoire), salary (salaire). Нормани, а тому і англійці зберегли ”S” у словах як estate, hostel, forest and beast, коли французи його поступово втратили (йtat, hфtel, forкt, bкte). Більш детально зміни у фонетичній вимові та орфографії можна побачити у додатку Г «Зміни у фонетичній вимові та орфографічному строю в середньоанглійський період».

    Французькі книжники змінили загальний староанглійський манер письма "hw" на "wh", в значній мірі через бажання узгодити з "ch" і "th", незважаючи на придих у вимові, так що “hawaii” стали “where”,hawaienne” став “when” і “hwil” став “while”. "W" була додана, без жодної видимої причини до деяких слів, які тільки почали з "h" (наприклад, hal - whole). Ще одна дивина сталася, коли hwo став who, але вимова змінился так, що "W" звук був опущений повністю. Є лише деякі з видів невідповідностей, які укорінилися в англійській мові протягом цього періоду[7].

    Протягом тих століть під правлінням норманів у англійської не було офіційного статусу, регуляції, і вона стала третьою мовою у своїй власній країні. Вона була більше розмовною, і опустилася до креольського рівня. Основними діалектами цього часу називають північний, мідлендський, південний та кентський. Але з часом вони стали так різнитися, що люди які жили у 50 км від інших вже б не змогли зрозуміти один одного.

    Університети Оксфорда і Кембриджа булі засновані у 1167 та 1209 відповідно, і загальна грамотність продовжувала рости протягом наступних століть, хоча книги переписували ще від руки, і тому вони були дуже дорогими. Лондонський діалект Чосера XIV століття, хоча і дуже віддалено, але вже нагадую сучасний варіант англійської.

    «Ормулум» - біблійний текст, написаний монахом Ормом з північного Лінкольнширу у кінці XII століття, є важливим ресурсом відносно вимови. Висловлюючи стурбованість з приводу того, як люди почали неправильно вимовляти англійську, Орм написав слова саме так як їх треба було читати. Наприклад він використав подвоєння приголосних, щоб показати що попередній гласний є коротким, використав три диференційовані символи на позначення староанглійської літери yogh, і використав сучасніший “wh” замість старого “hw”, “sh” замість“sc”.

    Джеффрі Чосер почав писати свої знамениті «Кентерберійські оповідання» на початку 1380 року, він вирішив написати їх англійською мовою. Він ввів багато нових слів у мову, за деякими підрахунками близько 2000 - це майже напевно були слова використовуванні у повсякденному житті XIV століття, але вперше вони згадуються саме у письмових роботах Чосера. Такі слова як paramour, difficulty, significance, dishonesty, edifice, ignorant все з французьких коренів, але коли він хотів зобразити робочу людину Англії, він свідомо використовував більше слів за староанглійського вокабул яру, і також відродив багато слів, які пали в немилість, наприклад churlish, farting, friendly, learning, loving, restless, wifely, willingly, absent, accident, add, agree, bagpipe, border, box, cinnamon, desk, desperate, discomfit, digestion, examination, finally, flute, funeral, galaxy, horizon, infect, ingot, latitude, laxative, miscarry, nod, obscure, observe, outrageous, perpendicular, princess, resolve, rumour, scissors, session, snort, superstitious, theatre, trench, universe, utility, vacation, Valentine, village, vulgar, wallet, wildness.

    У 1384 році Джон Вікліф (Вікліф) видав свій переклад «Біблії» народною англійською мовою. Цей виклик латині як мові Божій вважався революційним актом сміливості в той час, і переклад був заборонений церквою через недвозначні виразах (втім, продовжували циркулювати неофіційно). Хоча, можливо, не того ж літературного калібру як Чосер, "Біблія" Уикліфа проте була віхою в англійській мові. У ній більше 1000 англійських слів були вперше зареєстровані, більшість з них на латинській, часто через французьку мову, в тому числі barbarian, birthday, canopy, child-bearing, communication, cradle, crime, dishonour, emperor, envy, godly, graven, humanity, glory, injury, justice, lecher, madness, mountainous, multitude, novelty, oppressor, philistine, pollute, profession, puberty, schism, suddenly, unfaithful, visitor, zeal, а також добре відомі фрази, як an eye for an eye, woe is meі т. ін. Однак, не всі неологізми Уикліфа закріпилися в мові (наприклад, mandement, descrive, cratch).

    1.3 Формування англійської національної мови

    Справедливо відмітити, що к кінцю XVI ст. англійська нарешті була широко прийнята як мова навчання. Народна мова, яку колись зневажали, вважаючи відповідною лише для народного читання - яку і досі критикують у більшій частині Європи як сиру, обмежену і незрілу - стала впізнаною за властиві і якості [15, c. 2 ].

    Останнім важливим чинником розвитку національної англійської мови була поява друкарського верстата, одного з великих технічних інновацій у світі, яку в Великобританію ввів Віллгельм Какстон у 1476 р. [27]. Першою книгою, надрукованою англійською мовою був власний переклад Кекстона праці «Збірка оповідань тройських».

    Дві особливо важливі віхи в англійській літературі були опубліковані у ХVI і на початку XVII ст: «Книга молитв» у 1549 та Біблія, що є кульмінацією більш ніж двох століть зусилля написати Біблію національною мовою людей Великобританії. Тендаль надрукував свою «Біблію» в таємниці у Германії, і контрабандою відправив їх на свою батьківщину, за це його арештували визнали винним через єресь і стратили у 1536. «Біблія» Тендаля була набагато ясніше і по етичніше ранньої версії Уикліфа.

    Ранній новоанглійський період

    Основний чинник розмежовування середньоангліської мови від сучасної відомій як Великий зсув голосних, корінний перелом у вимові часу XV-XVII століть, в результаті якого довгі голосні стали промовлятися вище та ближче до рота (короткі голосні майже не змінилися). Насправді, зрушення, ймовірно, почались дуже поступово за кілька століть до 1400 і тривала тривалий час після 1700(деякі незначні змінні процеси відбуваються і досі).[1, c. 145] Таким чином слово Чосера lyf (вимовляється як «leef') стало сучасним словом “life”, і слово five (яке спочатку вимовлялоя як “feef”) набуло сучасної вимови. Деякі зі змін відбулися у декілька етапів: хоча”lyf” позначало ”life” до часів Шекспіра кінці XVI століття, воно було б проголошено більше як “lafe” у той час, і тільки пізніше воно стало мати сучасну вимову. Слід зазначити, що тенденція верхніх класів південної Англії вимовляти широкий “a” у словах тиму dance, bath, castle (звучать як “dahnce”, “bahth”. “cahstle”) була просто модною афектацією XVIII ст. до якої намагались дотримуватися, і яка не мала нічого спільного із загальним зміщенням у вимові голосних.

    Інші зміни в написанні та вимові також відбулися в цей період. Староанглійський приголосний Х - технічно «глухий велярний щілинний»,який вимовлявся як ”ch” у словах loch, Bach - зник з англійської, і староанглійське слова burX (place) замінили на “-burgh”, “-borough”, “-brough” or “-bury” у багатьох топонімах. У деяких випадках, глухі щілинні почали вимовляти як ”F” (laugh, cough). Багато інших приголосних перестали промовлятися взагалі (наприклад “b” у таких словах як dumb and comb; “l” між голосними та приголосними як у half, walk, talk and folk; “k” or “g” на початку слова як у knee, knight, gnaw and gnat і т. ін.) Ще в XVIII ст. “r” після голосного поступово втратила свою силу, хочу перед голосним залишався незмінним (наприклад render, terror), на відміну від американського використання, де ”r” повністю вимовляється.

    Інновації в англійській лексиці прийшла с епохою Ренесансу, що у Великобританії охоплює XVI ст. та початок XVII. Доповненнями англійської лексики в цей період були примусові запозичення, а не ті, що є результатом якого-небудь вторгнення або припливу нових національностей.

    Слова з латинської або грецької (часто через латинську) були масово запозичені у цей період, залишаючись незмінними (наприклад enius, species, militia, radius, specimen, criterion, squalor, apparatus, focus, tedium, lens, antenna, paralysis, nausea) або, частіше, частково зміненими (наприклад horrid, pathetic, iilicit, pungent, frugal, anonymous, dislocate, explain, excavate, meditate, adapt, enthusiasm, absurdity, area, complex, concept, invention, technique, temperature, capsule, premium, system, expensive, notorious, gradual, habitual, insane, ultimate, agile, fictitious, physician, anatomy, skeleton, orbit, atmosphere, catastrophe, parasite, manuscript, lexicon, comedy, tragedy, anthology, fact, biography, mythology, sarcasm, paradox, chaos, crisis, climax, s т. ін.) Ціла категорія грецьких слів, що закінчуються суфіксами "-ize" і "-izm" були введені в цей час.

    Деякі автори використовували латинські визначення так незграбно, що було введено термін: “inkhorn”, щоб позначити ці незрозумілі та пишні слова, більшість з яких не збереглася. Приклади таких слів включають до себе revoluting,ingent, devulgate, attemptate, obtestate, fatigate, deruncinate, subsecive, nidulate, abstergify,arreption, suppeditate, eximious, illecebrous, cohibit, dispraise. Однак, варто відмітити, що деякі з таких слів залишилися і вживаються і у наш час (наприклад dismiss, disagree, celebrate, encyclopaedia,commit, industrial, affability, dexterity, superiority, external, exaggerate, extol, necessitate,expectation, mundane, capacity та ingenious)

    Наприклад, Кекстон скаржився на труднощі пошуку форм, які були ж зрозумілі по всій країні, непросте завдання навіть для простих маленьких слів, таких как ”egg” [8, c. 78]. Але його власна робота була далека від узгодженості (booke та boke, axed та axyd) і його використання подвоєння літер і кцнечка ”e” носили випадковий характер (наприклад had/hadd/hadde, dog/dogg/dogge, well/wel, which/whiche, fellow/felow/felowe/ fallow/fallowe, had/hadd/hadde, dog/dogg/dogge, well/wel, which/whiche, fellow/felow/felowe/fallow/fallowe і т. ін.) Багато з його наступників були настільки ж суперечливими, тому що багато хто з них були європейцями, а не носіями англійської мови.

    У часи раннього новоанглійського періоду було широке використання подвійних голосних (наприклад soon) або невимовного ”Е” (name) щоб позначити довгі голосні, і подвійні приголосні щоб відзначити попередній коротких голосний (sitting), хоча меншого консенсусу доходили у питанні приголосних у кінці слів (e.g. bed, glad, well, glasse) Літери "U" і "V", які були більш-менш взаємозамінні в середньовічній англійській, поступово утвердилися як голосний і приголосний відповідно, так само як і "І" і "J".

    На додаток до абсолютно нових англійських слів як fisherman, landlady, scapegoat, taskmaster, viper, sea-shore, zealous, beautiful, clear-eyed, broken-hearted і багатьох іншіх, вона включає деякі відомі фрази, які були пізніше використані у версії Короля Джеймса, такі як let there be light, my brother's keeper, the powers that be, fight the good fight, the apple of mine eye, flowing with milk and honey, the fat of the land, am I my brother's keeper?, sign of the times, ye of little faith, eat drink and be merry, salt of the earth, a man after his own heart, sick unto death, the spirit is willing but the flesh is weak, a stranger in a strange land, let my people go, a law unto themselves і так далі [18].

    Англійський вчений і класи цист Сер Томас Еліот знайшов нові слова такі як animate, describe, dedicate, esteem, maturity, exhaust, modesty на початку XVI ст. Його сучасник Сер Томас Мор вніс absurdity, active, communicate, education, utopia, acceptance, exact, explain, exaggerate. Бену Джонсону сучаснику Шекспіра також приписують введення багатьог загальних слів, у тому числі damp, defunct, strenuous, clumsy а Серу Філіп Сіднею завдячують своїм походженням

    Пізній новоанглійський період

    Головна відмінність між ранньою новоанглійською та пізньою новоанглійською полягає у його лексиці - вимова, граматика і правопис залишилися незмінними. У пізній новоанглійскій накопичилося багато нових слів через два основні історичні фактори: промислової революції, яка потребувала введення нових слів для винайдених ідей та речей; і процес зростання Британської імперії, під час якого англійська запозичила багато іноземних слів.

    Промислові та наукові досягнення промислової революції створили необхідність неологізмів для опису нових творінь і відкриттів. Значною мірою це покладалися на класичних мовах, латини і по-грецьки, в якому вчені та науковці період, як правило, добре розбираються. Хоча таких слів, як oxygen, protein, nuclear and vaccine не існувало у класичній мові, вони могли бути (і були) утворені із латинських та грецьких коренів. Lens, refraction, electron, chromosome, chloroform, caffeine, centigrade, bacteria, chronometer, claustrophobia лише декілька з усіх наукоємних слів, які були створені протягом цього періоду, а також цілої нихки слів із “-ologies” та “-onomies”, такі як biology, petrology, morphology, histology, palaeontology, ethnology, entomology, taxonomy, і т. ін.

    Багато інших нових слів були придумані для позначення нових продуктів, машин і процесів, які були розроблені в цей час (наприклад train, engine, reservoir, pulley, combustion, piston, hydraulic, condenser, electricity, telephone, telegraph, lithograph, camera і т. ін.) У деяких випадках старим словам було надано абсолютно нового смислу та конотації (наприклад vacuum, cylinder, apparatus, pump, syphon, locomotive, factory, і т. ін.) і також особливо популярними були нові слова, створені шляхом об'єднання і злиття існуючих англійських слів в описовій комбінації (наприклад railway, horsepower, typewriter, cityscape, airplane, і т. ін.)

    Ряд американських неологізмів які потім повернулись на свою Батьківщину не слід недооцінювати. Такі слова включають до себе commuter, bedrock, sag, snag, soggy, belittle, lengthy, striptease, gimmick, jeans, teenager, hangover, teetotal, fudge, publicity, joyride, blizzard, showdown, uplift, movie, obligate, stunt, notify, redneck, businessman, cocktail, skyscraper, bootleg, highfalutin, guesstimate, raincoat, cloudburst, nearby, worthwhile, smooch, genocide, hindsight, graveyard та інші.

    Ною Вебстеру часто приписують по одиничні зміни англійської орфографії, зокрема, через його словники: “The American Spelling Book”, “The Compendious Dictionary of the English Language”, and “The American Dictionary of the English Language”. Насправді, багато зі змін, які вин висунув уже були в ужитку в Америці (наприклад написання theater та center замість theatre та centre), але є він бува значною мірою відповіден за переглянуте написання слів як color та honor (замість британських colour та honour), traveler та jeweler (замість traveller and jeweller), check та mask (замість cheque та masque), defense та offense (замість defence and offence), plow та plough, а також досить нелогічне прийняття aluminum замість aluminium.

    1.4 Сучасні діалекти британського варіанту англійської мови

    Діалекти британського варіанту англійської мови - сукупність діалектів, що склалися на Британських островах, що виникли в результаті розширення Британської імперії і - після Другої світової війни - впливу Сполучених Штатів по всій земній кулі. Число діалектів і креольських мов і піджинів, які базуються на англійській, досить велике. У сучасній англійській мові в Англії розрізняють такі основні діалекти:

    1. Східний -- приблизно між р. Темзою та р. Нен;

    2. Західний -- басейн р. Северн;

    3. Південний -- на південь від р. Темзи;

    4. Центральний--басейн р. Трент та р. Хембер;

    5. Північний -- на північ від р. Хембер;

    6. Шотландський -- на північ від р. Твід.

    Розходження у вимові між Standard English та діалектами наведені у додатку Д «Відмінності вимови голосних в діалектах британського варіанту англійської мови».

    У шотландському та частково у північному діалектах артикуляція приголосного [r] відрізняється наявністю вібрації (дрижання) кінчика язика (race, rocket). Початкове [h] зникає перед відкритим голосним майже в усіх діалектах ('ot замість hot), як у словах honour, honest, horrible. У південному діалекті початкові s, th, f вимовляються як І дзвінкі [z, р, v]. Наприклад: That, same, fall, forest. Окремі діалекти мають свої специфічні особливості такі, як: збереження [х] в шотландському діалекті, частковий перехід [v > w] у східному діалекті тощо [17].

    У словниковому складі діалектів також спостерігаються відхилення від норм літературної мови. Ці відхилення найбільш помітні в північному та шотландському діалектах. Так, у північному діалекті збереглися слова, які вийшли з ужитку в сучасній літературній мові: bairn (child) -- ст. a. beam, stee (ladder) -- ст. a. stige, bide (wait) -- ст. a. bidan, fain (glad) -- ст. a. faegen та інші.

    У різних діалектах існують окремі слова, які часто вживаються в певних місцевостях Англії, але невідомі літературній мові: holme (island), thwaite (clearing), tot (bush), muckle (much, great) тощо [19, с. 154].

    Під впливом помилкової етимології та інших причин в діалектах утворюються слова, які є похідними від слів літературної мови: sarmont (< sermon), nammut (< non meat), unco (< uncouth) та інші, а також maist (almost), gurt (great), lowz (allows), zote (soft), ollas (always) і т. п. [20, с. 201]. Варто зазначити, що деякі діалектні особливості зустрічаються навіть у мові освіченої частини населення тієї чи іншої місцевості, незважаючи на вплив норм літературної мови. Однією з основних особливостей сучасних англійських територіальних діалектів (як і діалектів інших мов) є їх консерватизм. Ті чи інші відхилення від літературного стандарту обумовлені в більшості своїй не еволюцією, а саме відсутністю еволюції: у діалектах зберігаються багато мовних явищ різних періодів історії мови, а також різного роду іншомовні нашарування - скандинавські, норманські та ін. Іншою особливістю сучасних англійських діалектів є їх варіантність на всіх мовних рівнях (фонетика, граматика і особливо лексика) [21].

    Багато авторів вказують також на те, що характерною ознакою ладу діалектів є так звана «надмірність» [1], [14], [21]. Мається на увазі, наприклад, звороти, що використовуються в Ірландії, типу: It's sorry you will be замість You will be sorry або парафрази типу I do love замість I love, що вживаються в південно-західних графствах, нагромадження заперечень у фразі та ін. [10, с. 79].

    Численним особливостям територіальних діалектів протистоять вимова та норми літературної мови, так званої Standard English. Сучасна зразкова вимова, поширювана в Англії і за її межами викладанням англійської мови кваліфікованими викладачами, а також за допомогою радіо і кіно, не базується на вимові якогось одного або кількох діалектів. Standard English становить собою зразкові норми вимови, стилю та лексики в сучасній літературній мові, які підтримуються науковими дослідженнями з вивчення мови, зокрема її фонетики [13].

    Standard English є до певної міри штучним утворенням, розходження між вимовою середньо- та висококультурних представників різних графств Англії та вимовою, рекомендованою Standard English, іноді досить значні. Розходження між Standard English та живою розмовною мовою переважної частини населення Англії, представників робітничих верств, ще помітніші. Проте вивчення фонетичної системи та особливостей вимови в сучасній англійській мові базується на нормах Standard English, які щодо фонетики, лексики та стилю становлять собою певний ступінь у підвищенні культури мови [22].

    Цікавою спробою реформи правопису, яка поєднує історичний та фонетичний принципи, є праця шведського вченого R. К. Zachrisson'a “Anglic, An International Language". Зміст реформи орфографії, запропонованої в цій праці, стає зрозумілим з аналізу таких прикладів: father -- faadher, new--nue, all -- aul, created -- kreeated, are -- ar, so -- soe, have -- hav, dedicate -- dedikaet, here -- heer, increased -- inkreest, can -- kan, take -- taek, task -- taask тощо.

    Таким чином, проаналізувавши літературу з історії вивчення та становлення сучасної загальнонаціональної англійської мови, та на підставі опрацьованих джерел можна зробити висновок, що різні види діалектів Англії є складовою частиною англійської мови і продовжують її формувати, а, отже, - вони важливі при її вивченні. Ретельно проаналізовано вплив історичних епох на формування діалектів різних територіальних зон Англії та відмінності територіальних та професійних діалектів з наведеними прикладами, які показують наскільки велика різниця між стандартною вимовою та діалектним мовленням.

    2. Вплив запозичень на формування англійської мови

    Слідом за Бажановською ми називаємо те чи інше слово запозиченням, якщо можливо вказати фактичне джерело цього запозичення [15, c 14]. Проте, багато слів, не включених таким чином в запозичення, можуть опинитися запозиченням з якого-небудь невідомого джерела або стародавнім запозиченням.

    Необхідно також відрізняти запозичення в результаті безпосереднього масового спілкування англійців з носіями інших мов. Середньоанглійська мова протягом довгого часу розвивалася під безперервним впливом, з одного боку, скандинавських говорів, принесених скандинавськими завойовниками в IX-XI ст., а з іншої - французької мови, «привезеної» до Англії нормандськими завойовниками в 1066 році [19, c. 25], [2, c. 146], [13, c. 81]. Зазначені автори й науковці особливо виділяють вплив скандинавських мов і французької мови у вказані періоди. Переконатися значущості цих мов порівняно інших можа побачити у додатку Б «Доля іншомовних запозичень із загальної кількості»

    2.1 Запозичення, що з'явились в англійській мові до скандинавського періоду

    Вплив кельтських мов на староанглійську фактично звівся до запозичення певної лексики, що збереглися в сучасній англійській мові і до теперішнього часу. Відносно більша кількість кельтських слів була запозичена англійською мовою в пізніші періоди вже з гельської (Ірландія) і шотландської мов. В якості прикладів ранніх запозичень їх кельтських мов можна згадати і наступні слова: bard - бард, співак, поет; bin - мішок, кошик (для вина, зерна); brat - дитина, шибеник; brock - борсук; down - пагорб; dun - мишастий. З шотландської в англійську мову потрапили наступні слова: сlan - клан, рід (у Шотландії); claymore - старовинний палаш (шотландських горців); сrag - скеля, круча; glen - вузька долина; loch - озеро, вузька морська затока; veel - назва швидкого (шотландського) танцю; slogan - гасло, заклик tartan - картата, вовняна матерія. З ірландської мови були запозичені наступні слова: banshee - дух, стогони якого провіщали смерть; bog - болото, трясовина; galore - удосталь; shamrock - трилисник; shillelagh - палиця; spalpen - нероба; tory - торі, консерватор. Серед слів активного вокабуляру сучасної англійської мови знаходимо такі запозичення з кельтської мови, як bald „лисий”, bard „співець”, bin „ящик”, bog „болото”, doe „самка оленя”, gull„чайка”, loop„петля”, тощо. З інших кельтських за походженням мов запозичені такі слова, як crowd„натовп”, flannel„фланель, різновид тканини” - із уельської (валлійської) мови; clan „клан”, loch „затока”, slogan „гасло”, whiskey„віскі” - із гельської мови; shanty„хижа, хатина”, Тоrу „консерватор” - із ірландської.

    Певна кількість кельтських слів надійшла до англійської мови через інші європейські мови. Так, через французьку мову потрапили запозичення beak„дзьоб”, budget„бюджет”, bulge„виступ”, cloak„плащ, сіряк”, clock„годинник”. Ці запозичення допомагають встановити окремі лексичні залежності в межах історичної лексикології, зокрема між лексичними дублетами shee p- mutton. Виникнення останнього дублета відносили до часів норманського завоювання 1066 p.; насправді він міг потрапити до складу англійської лексики раніше.

    Кельтські слова прослідковують через ряд мов з подвійним запозиченням. Так, вважається, що через французьку мову з іспанської в англійську запозичене слово bracket „бантина, перекладина”, хоча ця будівельна деталь - спадщина кельтів (як і гостроверхий дах). З французької через датську мову надійшло слово dune „дюна”, через латинську - artesian „артезіанський колодязь”, carpenter „тесля”, charge„ порція глини та вугілля при випалюванні”, chariot„колісниця”, druid „священик у стародавніх бретонців”, embassy „чужоземне представництво”.

    2.2 Латинські запозичення

    З епохою військових походів римських військ під проводом Юлія Цезаря і Авла Британіка (І ст. до н.е.) пов'язані слова першого або раннього прошарку запозичень, що відбивають поняття, пов'язані з римською колонізацією. Запозичення цього часу стосуються військового і торговельного проникнення на острови і колоніального урядування на залежній території під так званим „Римським миром ” (PaxRomana). Запозичень небагато, оскільки вони носили усний характер: aborigine, arena, arc, belt, castle, cell, cereal, kitchen, street, villa, wine. Залишки латинського castrum „укріплений табір” спостерігаються в географічних назвах Chester, Gloucester, Lancaster тощо.

    Другий прошарок латинських запозичень пов'язаний з введенням на островах християнства у VII ст.(597 р.) і поширенням латинської граматики [10, c. 102]. Більшість цих запозичень виражають церковно-релігійні поняття. Основна маса латинських запозичень пов'язана з введенням християнства в. Загальний підйом культури, пов'язаний з введенням християнства, спричинив появу нових понять, що потребували відповідного мовного оформлення. З'явилися нові слова з латинської мови, що означали поняття з сфери культури і побуту і збереглися в сучасній англійській мові:

    1) предмети домашнього ужитку, інструменти, знаряддя: ancor (anchor) від лат. ancora; box (box) від лат. buxus; cealc (chalk) від лат. calcem; paper (paper) від лат. paryrus; pyle (pillow) від лат. pulvinus; post (post) від лат. postis; purs (purse) від лат. bursa; sicol (sikle) від лат. secula;

    2) предмети одягу: cappe (cap) від лат. cappa; socc (sock) від лат. soccus;

    3) міри ваги і довжини: circul (circle) від лат. circulus; pund (pound) від лат. pondo; ynce (inch) від лат. іncia;

    4) назви тварин, птахів і риб: assa (ass) від лат. asinus; camel (camel) від лат. camelus; turtle (turtle) від лат. turtur; truth (trout) від лат. tructa;

    5) назви рослин: palm (palm) від лат. palma; pere (pear) від лат. pirum; rose (rose) від лат. rosa; lilie (lily) від лат. lilium; plante (plant) від лат. рlanta;

    6) слова, пов'язані з релігійними поняттями: engel (angel) від лат. angelus; biscop (bishop) від лат. episcopus; cyrice (church) від лат. cyriaca; munuc (monk) від лат. monachus; nunne (nun) від лат. nonna; papa (pope) від лат. papa.

    Найбільша кількість слів, запозичених англійською мовою з латині, є так звані книжкові запозичення. Книжкові запозичення якісно відмінні від інших видів запозичень. Передусім, вони менш схильні всякого роду змінам, особливо семантичним. Ці запозичення зазвичай носять абстрактний або термінологічний характер. Більшість латинських книжкових запозичень в англійській мові доводяться на епоху Відродження в Англії. З'являються слова з області медицини, літератури, теології, технічні терміни. У більшості випадків це так звані «вчені слова», що нерідко зберігають особливості морфологічного характеру латинських слів, як, наприклад, inertia, sanatorium, genus, radius, curriculum, datum, vacuum.

    Серед запозичених латинських слів виділяється певна група слів, які в тій або іншій звуковій формі, граматичному оформленні і смисловому змісті можуть бути знайдені у ряді мов, - інтернаціональні слова. Саме латинська мова дала найбільш значну кількість таких слів. Це пояснюється тим, що латинська мова в епоху феодалізму була для багатьох країн Західної Європи інтернаціональною мовою науки, а в деяких країнах взагалі літературною мовою [2].

    Ці слова важко відрізнити від подальших латинських запозичень через французьку мову після норманського завоювання в XI ст., проте уже у британсько-латинському словнику 925 p. знаходимо такі слова, як advent, aggregate, altar, candle, pastor, scribe. Поряд з культовими запозиченнями до англосаксонської мови надійшли такі рослинні назви, як laurel, lily, palm, pine. До другого періоду відносять назви будівельних матеріалів - marble, mica, tile, bitumen, chalk, basalt; тканин - linen; одягу - mantle.

    Частина латинських запозичень другого прошарку не цілком з'ясована. Окремі з наведених слів християнського культу вживаються в одному із найстаріших словників - Ерфуртському глосарії (ElfurtGlossary), датованому 700р. Так, слово candle означало одну з культових речей, обов'язкових для виконання церковної літургії. Щодо слова cross, яке більшість підручників відносить до цього періоду, слід сказати, що в англосаксонській лексиці воно не зустрічається, і лише наприкінці X ст. слово згадується у „Записах подарунків єпископа Ательвальда” як Normannescros. У діалектах Нортумбрії і Шотландії воно зустрічається раніше і навіть входить до складу топонімів, наприклад: Corserig, Corstorphine та ін.; форма cors(e) застосовувалась, занесена вікінгами і у англосаксонській мові до норманського завоювання 1066 р. вживалася лише діалектно [10, c. 78].


    Первая страница
    Наша команда
    Контакты
    О нас

        Главная страница



    Періодизація розвитку англійської мови та її діалекти. Вплив різноманітних мов на формування англійської мови. Лінгвістичні відмінності та особливості діалектів

    Скачать 51.68 Kb.